Оголошення
-
З 14 по 21 червня відбувся перший літній похід для ветеранів, ветеранок та членів їхніх родин в рамках проєкту Гірська Терапія.
З 14 по 21 червня відбувся перший літній похід для ветеранів, ветеранок та членів їхніх родин в рамках проєкту Гірська Терапія. Цього разу маршрут пролягав через Заросляк — метеостанцію Пожежевська — озеро Несамовите — Говерлу — Перемичку — Петрос — полонину Менчул — Кваси. Погода внесла свої корективи в програму - було вітряно, прохолодно, місцями не так, як планували. Але саме це стало важливою частиною походу. Бо гори – це стихія, яка не підлаштовується під наші очікування. Вони показують, як ми реагуємо на зміни, як бережемо сили, як тримаємо темп, як приймаємо допомогу і як підтримуємо одне одного, коли стає складніше. Для нас похід — це не лише кілометри, вершини й ночівлі в наметах. Це про опору, адаптацію, відповідальність за себе і групу. Про вміння просити допомогу і вміння її приймати. Про темп, тишу, втому, розмови біля наметів і те відчуття, коли поруч люди, з якими не треба багато пояснювати. Такі кілька днів у горах дають можливість вийти з щоденного напруження, повернути контакт із собою, тілом, природою і спільнотою. Дякуємо Julius Strauss, Kimberly Reczek, David Raethorne за фінансову підтримку цього походу. Завдяки вам ми змогли організувати для ветеранів, ветеранок та їхніх родин ці кілька днів у горах, у безпечному колі й серед людей, яким це справді було потрібно. Дякуємо Сергій Нога - team leader, фасилітатору групи. Він тримав маршрут, безпеку, темп і водночас простір у якому всі учасники, учасниці могли почуватися безпечно.
-
Похід почався
Похід почався задовго до того, як ми побачили Карпати. Спершу формувалася група. Були співбесіди, розмови з учасниками й учасницями, презентація маршруту та програми. Ми говорили не лише про кілометри, рюкзаки й ночівлі в наметах, а й про те, з чим кожен і кожна заходить у цей досвід. І, як виявилося, першим серйозним викликом стала не погода, а квитки. До Ворохти учасники прибували різними потягами, у різний час. Через це трансфер на Заросляк був уже пізнім, і виходити повноцінно на маршрут не мало сенсу. Тож ми не гналися за планом заради плану. Трохи пройшлися, відчули гори, видихнули після дороги й заночували неподалік метеостанції Пожежевська. Перший день був днем знайомства, правил, побудови безпечного простору. Ми домовлялися про те, як будемо рухатися разом, як говорити про складне, як просити про допомогу, як берегти себе й групу. А ще був перший мальовничий захід сонця, перша нічна прохолода, перший вечір у горах. І було відчуття, що перший день уже зробив свою справу - ми трохи видихнули, придивилися одне до одного й почали рухатися разом.
-
День другий.
День другий. Прокинулися рано. Погода була ясною, ранок — прохолодним і дуже красивим. Перший схід сонця в горах, перша кава, перші збори вже без поспіху дороги. Цього дня ми почали рух до озера Несамовите. Перед виходом говорили важливість помічати не лише маршрут та красу навкруги, а й себе в цьому всьому. Як реагуємо на втому. Як говоримо про свій стан. Як поводимося, коли щось іде не зовсім так, як хотілося. Завдання дня було — спостерігати за собою, тілом і відповідати собі на питання - що допомагає мені адаптуватися до руху і справлятися з викликами? Дорогою було ясно і в міру прохолодно. Ми йшли, зупинялися, вдивлялися в краєвиди, звикали до підйомів, до рюкзаків, до темпу групи. День був саме про адаптацію — не як красиве слово, а як дуже практичну навичку в горах та житті. А вже на Несамовитому погода показала зовсім інший характер. Біля озера було мегавітряно. Час від часу сипав град упереміш із крупою. У таких умовах ми швиденько ставили намети, закріплювали речі. Після облаштування табору сходили на Шпиці. Побачили захід сонця. Повернулися, повечеряли, зігрілися, видихнули. Другий день був довгим, красивим і багато в чому не очікуваним.
-
День третій. Хмара, рута і Говерла.
День третій. Хмара, рута і Говерла. Ранок почався з того, що ми прокинулися буквально в хмарі. Видимість була майже нульова: усе довкола біле, мокре, тихе й трохи нереальне. Спершу привітали нашого тімліда з днем народження. У горах це виглядає особливо з святковим тортиком, свічками і подарунками. А далі — чекали погоду. Близько 9 ранку з’явилися перші прояснення, і ми прийняли рішення рухатися далі. Цього дня в групі ми розподілили ролі, для того, щоб кожен і кожна мали свою частину відповідальності в спільному русі. Бо в горах група тримається не лише на маршруті й інструкторі. Вона тримається на уважності одне до одного, на готовності включатися. Ми обігнули Туркул траверсом — і поступово перед нами почали відкриватися неймовірні краєвиди Карпатських гір. Після ранкової хмари це було як подарунок. Схили були заквітчані червоною рутою. Її було багато — яскравої, живої, майже нереальної на фоні зелених гір. Ясна погода трималася. Ми піднялися на Брескул, трохи перепочили й рушили далі — на Говерлу. Це був непростий підйом. Красивий, сильний, виснажливий. Про саму вершину багато писати не будемо — вона була, і для багатьох це було важливо, а загалом це біль… Ночували на Перемичці. І тут окрема вдячність гірським волонтерам. Завдяки їм після довгого дня ми мали можливість переночувати в комфортних умовах.
Оголошень за обраними напрямками поки немає