День другий.
День другий. Прокинулися рано. Погода була ясною, ранок — прохолодним і дуже красивим. Перший схід сонця в горах, перша кава, перші збори вже без поспіху дороги. Цього дня ми почали рух до озера Несамовите. Перед виходом говорили важливість помічати не лише маршрут та красу навкруги, а й себе в цьому всьому. Як реагуємо на втому. Як говоримо про свій стан. Як поводимося, коли щось іде не зовсім так, як хотілося. Завдання дня було — спостерігати за собою, тілом і відповідати собі на питання - що допомагає мені адаптуватися до руху і справлятися з викликами? Дорогою було ясно і в міру прохолодно. Ми йшли, зупинялися, вдивлялися в краєвиди, звикали до підйомів, до рюкзаків, до темпу групи. День був саме про адаптацію — не як красиве слово, а як дуже практичну навичку в горах та житті. А вже на Несамовитому погода показала зовсім інший характер. Біля озера було мегавітряно. Час від часу сипав град упереміш із крупою. У таких умовах ми швиденько ставили намети, закріплювали речі. Після облаштування табору сходили на Шпиці. Побачили захід сонця. Повернулися, повечеряли, зігрілися, видихнули. Другий день був довгим, красивим і багато в чому не очікуваним.