День четвертий. Петрос і дорога до завершення

День четвертий. Петрос і дорога до завершення

День четвертий. Петрос і дорога до завершення. Вночі до нас на гостину прийшла соня (щось середнє між мишкою і білкою). Перевірила наплічники, оцінила все наше туристичне багатство і з усього вибору потягнула енергетичний батончик. Так у похід додалася ще одна історія, яку точно будемо згадувати з усмішкою. Попри нічну гостю, підйом був ранній - кава, збори, пакування речей. Попереду чекав Петрос. Група трохи хвилювалася. Підйом здавався непростим, і це відчуття було цілком чесним. Але далі все сталося так, як часто буває в горах, крок за кроком, у своєму темпі, з підтримкою одне одного — і ми піднялися значно легше, ніж очікували. Петрос вразив не стільки складністю, скільки краєвидами, які відкриваються дорогою. Там постійно хочеться зупинятися, дивитися, мовчати і ще раз дивитися. На вершині, як завжди, було вітряно. Час від часу налітали хмари, ставало прохолодно, тому довго не затримувалися. Випили гарячого чаю, зробили кілька фото — і почали спуск. Далі прямували на полонину Менчул. Навколо все ще були гори, краєвиди, простір, але вже з’являлося легке відчуття завершення. Трохи сумно, коли маршрут добігає кінця, бо за ці кілька днів дорога, рюкзаки, підйоми, вітер, чай і спільні ритуали стають чимось своїм. Це був важливий день. День знайомства з новими вершинами. І день, коли досвід походу почав складатися в щось більше - у розуміння, що можна брати з собою далі — вже в повсякденне життя. Попереду було ще кілька днів у Квасах: вода, чан, розмови, відновлення і дорога додому. Але маршрут у горах завершувався саме тут — із Петросом, Менчулом і відчуттям, що кожен і кожна пройшли трохи більше, ніж просто кілометри.